Скачать реферат в СКАЧАТЬ - Реферат по психологии

← Скачать РЕФЕРАТ Влияние игры на межличностные отношения в группе		Организация научно-исследовательской работы Скачать РЕФЕРАТ →

Вступ
Проблема конфлікту завжди була в тому чи іншому ступені актуальна для будь-якого суспільства. Однак в Україні на всіх етапах розвитку конфлікти за-лишали не просто помітне місце, а, як правило місце, яке має вплив на її істо-рію. Війни, , боротьба за владу, боротьба за власність, міжособистісні і міжгрупові конфлікти в організаціях, вбивства, побутові і сімейні конфлікти, самогубства як способи вирішення внутрішньоособистісних конфліктів – основні причини загибелі людей у нашій країні. Конфлікт був і у доступному для огляду майбутньому буде вирішальним фактором, що впливає на безпеку України і її громадян.
Життя доводить, що конфлікт не відноситься до тих явищам, якими можна ефективно керувати на основі життєвого досвіду і здорового глузду. Конфлікт найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціями.
У своїй роботі ми хочемо розглянути сімейні конфлікти, тому що родина — найдавніший інститут людської взаємодії, унікальне явище. Її унікальність полягає в тому, що кілька людей самим тісним способом взаємодіють протягом тривалого часу, що нараховує десятки років, тобто протягом більшої частини людського життя. У такій системі інтенсивної взаємодії не можуть не виникати суперечки, конфлікти і кризи.

1. Типові міжособистісні конфлікти у одружених.
У залежності від суб'єктів взаємодії сімейні конфлікти підрозділяються на конфлікти міжподружжям, батьками і дітьми, подружжям та батьками, бабусями (дідусями) і онуками.
Ключову роль у сімейних стосунках відіграють подружні конфлікти. Вони частіше виникають через незадоволення потреб подружжя. Виходячи з цього виділяють основні причини подружніх конфліктів:
• психосексуальну несумісність подружжя;
• незадоволення потреби в значимості свого «Я», неповага почуття гідності з боку партнера;
• незадоволення потреби в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння;
• пристрасть одного з подружжя до надмірного задоволення своїх потреб (алкоголь, наркотики, фінансові витрати тільки на себе і т.д.);
• незадоволення потреби у взаємодопомозі і взаєморозумінні з питань ведення домашнього господарства, виховання дітей, у стосунках з батьками і т.д.;
• розбіжності в потребах по проведенню дозвілля, захопленнях.
Крім того, виділяють фактори, що впливають на конфликтність подружніх відносин. До них відносять кризові періоди в розвитку родини.
Перший рік подружнього життя характеризується конфліктами адаптації один до одного, коли два «Я» стають одним «Ми». Відбувається еволюція по-чуттів, закоханість зникає і подружжя з'являються один перед одним такими, які вони є. Відомо, що в перший рік життя родини імовірність розлучень велика, до 30% загального числа шлюбів .
Другий кризовий період зв'язаний з появою дітей. Ще незміцніла система «Ми» піддається серйозному випробуванню. Що ж лежить в основі конфліктів у цей період?
• Погіршуються можливості професійного росту подружжя.
• У них стає менше можливостей для вільної реалізації в особисто-привабливій діяльності (захоплення, хоббі).
• Можливі зіткнення поглядів подружжя і їхніх батьків із проблем виховання дитини.
Третій кризовий період збігається із середнім подружнім віком, що характеризується конфліктами одноманітності. У результаті багаторазового повторення тих самих вражень уподружжя настає період насичення один одним. Цей стан називають голодом почуттів, коли настає «ситість» від старих вражень і «голод» по новим .
Четвертий період конфліктності стосунків подружжя настає після 18—24 років спільного життя. Його виникнення часто збігається з наближенням пері-оду інволюції, виникненням почуття самітності, зв'язаного з відокремленням дітей, що підсилюється емоційною залежністю подружжя, їх переживаннями з приводу можливого прагнення одного з партнерів до сексуального виявлення себе на стороні, "поки не пізно".
Значний вплив на імовірність виникнення подружніх конфліктів роблять зовнішні фактори: погіршення матеріального становища багатьох родин; надмірна зайнятість одного з подружжя (чи обох) на роботі; неможливість нормального працевлаштування одного з подружжя; тривала відсутність свого житла; відсутність можливості влаштувати дітей у дитячу установу й ін.
Перелік факторів конфліктності родини був би неповним, якщо не назвати макрофактори, тобто зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, а саме: ріст соціального відчуження; орієнтація на культ споживання; девальвація моральних цінностей, у тому числі традиційних норм сексуальної поведінки; зміна традиційного статусу жінки в родині (протилежними полюсами цієї зміни є повна економічна самостійність жінки і синдром домогосподарки); кризовий стан економіки, фінансів, соціальної сфери держави.
Дослідження психологів показують, що в 80—85% родин є конфлікти. Що залишилися 15—20% фіксують наявність «сварок» з різних приводів .У залежності від частоти, глибини і гостроти конфліктів виділяють кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини .
Кризова родина. Протистояння інтересів і потреб подружжя носить гострий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Подруж-жя займає непримиренні і навіть ворожі позиції по відношенню одне до одного, не погоджуючись ні на які компроміси. До кризових шлюбних союзів можна віднести всі ті, котрі чи розпадаються, чи знаходяться на грані роз-паду.
Конфліктна родина. Між подружжям існують постійні сфери, де їхні інтереси зіштовхуються, породжуючи сильні і тривалі негативні емоційні стани. Однак шлюб може зберігатися завдяки іншим факторам, а також компромісним рішенням конфліктів.
Проблемна родина. Для неї характерно тривале існування труднощів, здатних завдати відчутного удару стабільності шлюбу. Наприклад, відсутність житла, тривала хвороба одного з подружжя, відсутність засобів на утримання родини, осуд на тривалий термін за злочин і ряд інших проблем. У таких родинах ймовірне загострення взаємин, поява психічних розладів в одного чи обох партнерів.
Невротична родина. Тут основну роль грають не спадкові порушення в психіціпартнерів, а нагромадження впливу психологічних труднощів, з якими зустрічається родина на своєму життєвому шляху. У партнерів відзначається підвищена тривожність, розлад сну, емоції з будь-якого приводу, підвищена агресивність і т.д.
Конфліктна поведінка партнерів може виявлятися в схованій і відкритій формах. Показниками схованого конфлікту є: демонстративне мовчання; різкий жест чи погляд, що говорить про незгоду; бойкот взаємодії в якійсь сфері сімейного життя; підкреслена холодність устосунках. Відкритий конфлікт виявляється частіше через відкриту розмову в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; демонстративні дії (ляскіт дверима, биття посуду, грюкотіння кулаком по столі), образа фізичними діями й ін.
1.2 Психотравматичні наслідки.
Конфлікти в родині можуть створювати психотравматичну обстановку дляподружжя, їхніх дітей, батьків, у результаті чого вони здобувають ряд негативних властивостей особистості. У конфліктній родині закріплюється негативний досвід спілкування, губиться віра в можливість існування дружніх і ніжних взаємин між людьми, накопичуються негативні емоції, з'являються психотравми. Психотравми частіше виявляються у виді переживань, що в силу виразності, чи тривалості повторення сильно впливають на особистість. Виділяють такі психотравмуючі переживання, як стан повної сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга і стан провини.
Стан повної сімейної незадоволеності виникає в результаті конфліктних си-туацій, у яких виявляється помітна розбіжність між чеканнями індивіда стосовно родини і її дійсним життям. Виражається в нудьзі, безбарвності життя, відсутності радості, ностальгічних спогадах про час до шлюбу, скаргах навколишнім на труднощі сімейного життя. Накопичуючись від конфлікту до конфлікту, така незадоволеність виражається в емоційних вибухах і істериках.
Сімейна тривога частіше виявляється після великого сімейного конфлікту. Ознаками тривоги є сумніви, страхи, побоювання, що стосуються насамперед дій інших членів родини.
Нервово-психічна напруга — одне з основних психотравмуючих пережи-вань. Воно виникає в результаті:
• створення для подружжя ситуацій постійного психологічного тиску, важкого чи навіть безвихідного положення;
• створення для подружжя перешкод для прояву важливих для нього почуттів, задоволення потреб;
• створення ситуації постійного внутрішнього конфлікту в подружжі.
Виявляється в дратівливості, поганому настрої, порушеннях сну, приступах люті.
Стан провини залежить від особистісних особливостей подружжя. Людина почуває себе перешкодою для навколишніх, винуватцем будь-якого конфлікту, сварок і невдач, схильна сприймати відносини інших членів родини до себе як обвинувачення, , незважаючи на те, що в дійсності вони такими не є.
1.3 Попередження подружніх конфліктів
Розроблено багато рекомендацій з нормалізації подружніх взаємин, попередженню переростання спірних ситуацій в конфліктах .Більшість з них зводиться до наступного:
Поважай себе, а тим більше іншого.Пам"тай, що він (вона) найближча для тебе людина, батько (мати) твоїх дітей. Намагайся не збирати помилки, образи і «гріхи», а відразу реагуй на них. Це виключе нагромадження негативних емоцій.

Не робіть зауважень один одному в присутності інших (дітей, знайомих, гостей і т.д.).
Не перебільшуй власні здібності і досягнення, не вважай себе завжди і у всьо- му правим. Більше довіряй і ревнощі зводь до мінімуму. Будь уважним, умій слухати і чути партнера. Не опускайся, піклуйся про свою фізичну привабливість, працюй над своїми недоліками. Ніколи не узагальнюй навіть явні недоліки партнера, веди розмову тільки про конкретну поведінку в конкретній ситуації.
Стався до захоплень партнера з інтересом і повагою. У сімейному житті іноді краще не знати правду, чим будь-що-будь намагатися встановити істину. Намагайтеся знаходити час для того, щоб хоча б іноді відпочити один від одного. Це допоможе зняти емоційно-психологічну перенасиченість спіл-куванням.
1.3 Усунення конфліктів між подружжям.
Конструктивність усунення подружніх конфліктів, як ніщо інше, залежить в першу чергу від уміння партнерів розуміти, прощати й уступати.
Одною з умов завершення конфлікту люблячого подружжя— не домагатися перемоги. Перемогу за рахунок поразки коханої людини важко назвати досягненням. Важливо поважати іншого, яка б провина не лежала на ньому. Потрібно бути здатним чесно запитати в самого себе (і головне, чесно відповісти собі), що ж тебе насправді хвилює. При аргументації своєї позиції намагатися не виявляти недоречний максималізм і категоричність. Краще самим прийти до взаєморозуміння і не втягувати у свої конфлікти інших — батьків, дітей, друзів і знайомих. Тільки від самого подружжя залежить благополуччя родини.
Окремо варто зупинитися на такому радикальному способі усунення подружніх конфліктів, як розлучення. На думку психологів, йому передує процес, що складається з трьох стадій: а) емоційне розлучення, що виражається у відчуженні, байдужності партнерів одне до одного, втрата довіри і любові; б) фізичне розлучення, що приводить до роздільного прожи-вання; в) юридичне розлучення ,що вимагає правового оформлення при-пинення шлюбу.
Багатьом розлучення приносить рятування від ворожості, , обману і того, що затьмарювало життя. Звичайно, воно має і негативні наслідки. Вони різні для тих хто розлучається ,дітей і суспільства. Найбільш уразлива при розлученні жінка, у якої звичайно залишаються діти. Вона більше, ніж чоловік, піддана нервово-психічним розладам.
Негативні наслідки розлучення для дітей набагато значніші в порівнянні з наслідками для самих батьків. Дитина втрачає одного (часом улюбленого) із батьків, тому що в багатьох випадках матері перешкоджають батькам зустрічатися з дітьми. Дитина часто зазнає утиску однолітків із приводу відсутності в нього одного з батьків, що позначається на його нервово-психічному стані. Розлучення веде до того, що суспільство одержує неповну родину, збільшується число підлітків з поведінкою, що відхиляється, росте злочинність. Це створює для суспільства додаткові труднощі.

2. Конфлікти у взаємодії батьків і дітей
Даний різновид конфліктів — одна із самих розповсюджених у повсякден-ному житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців — психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батькамиі дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень; сімейних відносин , вікових криз , впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забеспечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками .
Чому ж виникають конфлікти між батькамиі дітьми? Крім загальних при-чин, породжуючих конфликтність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.
1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.
Дисгармонія родини — це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.
2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструк-тивних типів виховання:
• розбіжності членів родини з питань виховання;
• суперечливість, непослідовність, неадекватність;
• опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;
• підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,
3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфлікт-ності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням ,особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення , які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:
• криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства);
• криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного ві-ку);
• криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку);
• криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку — 12—14 років);
• підліткова криза 15-17 років .
4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т.д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т.п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т.п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.
Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:
• оптимальний тип відносин батьків і дітей;
• потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;
• скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляються з ними (виникаєспільне невдоволення);
• скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;
•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;
•поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;
• батьки не цікавляться інтересиами дітей, а діти не відчувають бажання ді-лятися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне від-чуження).
Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітківз батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю); конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).
Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:
• реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру);
• реакція відмовлення (непокора вимогам батьків);
• реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів збатьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:
1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.
2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, ви-значені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.
3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.
4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:
• завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;
• враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;
• намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;
• пам'ятати, що для змін потрібен час;
• протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;
• виявляти сталість стосовно дитини;
• частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;
• схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки
• спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;
• зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;
• обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;
• дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;
• розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;
• використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;
• враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

3.Психологічне консультування конфліктних родин.
Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні рекомендацій зі зміни негативних психологічних факторів, що затрудняють життя родини, особливо при переході родини з однієї стадії розвитку в іншу.
Основні задачі психологічного консультування:
індивідуальні і групові консультаціїособистостей, що звернулися до фахі-вця з метою рішення складних проблем, набуття психологічних знань вирішення конфліктів;
виявлення конфліктних родин і проведення з ними консультацій;
надання допомоги подружжю у виявленні їхніх помилок і виборі прави-льної поведінки у важких ситуаціях сімейного життя;
навчання методам саморегуляції психічного стану.
Сімейне консультування розглядається як одна з форм подружньої терапії, оскільки мова йде про більш прості, поверхневі і короткочасні психотерапевтичні впливи, в основному в конфліктних і кризових ситуаціях. Консультації дозволяють знайти вихід з конкретних конфліктних ситуацій.
Психологічне консультування сполучене з визначеними труднощями.
1. Проблема часу. Психолог повинний за короткий термін визначити причини, мотиви, умови конфлікту, показати подружжю можливості відновлення їхніх відносин;
2. Різний ступінь конфліктності сімейного життяподружжя. Значна частина сімей які звертаються за психологічною допомогою — це молоді люди які недавно одружилися. Для них корекція психологічної несумісності ефективна. Однак нерідко психолог має справу з родинами, що неминуче еволюціонують до розводу. Ефективність їхнього психологічного консультування незначна.
Ще одна група — люди із суперечливою системою мотивів, що як перешкоджають, так і сприяють збереженню подружніх відносин. Перша гру-па мотивів обумовлює збереження конфліктів, аж до готовності йти на розлучення, у той час як мотиви, що сприяють збереженню родини, удо-сконалюють психологічну корекцію подружніх відносин.
3. Підвищена агресивність стосовно подружжя і консультанта. Особливість конфліктних родин, що знаходяться на стадії розлучення, — спрощене мотивування такого рішення. Це утскладнення повної діагностики подружніх відносин. Важливо зацікавити подружжя у більш глибокому розкритті їх сімейних і особистих, проблем, а також трансформувати ситуацію, де психолог проводить експертизу взаємин подружжя у ситуацію, коли самі вони за допомогою психолога переосмислячть мотиви конфлікту.
4. Наявність неусвідомлюваних компонентів конфліктної поведінки пощд-ружжя значно ускладнює положення консультації і роботу психолога-консультанта .
3.1 Етапи психологічного консультування.
Визначення необхідності консультування і прогноз ефекту впливу на родину — це початкова діагностична стадія корекції подружніх відносин. Діагностична стадія може включати структурний, описовий, динамічний, генетичний і прогностичний рівні . Для діагностики подружнього конфлікту рекомендується використовувати методику аналізу конфліктної ситуації — МАКС . Вона являє собою вільний опис конфлікту у виді відповідей на питання, що об'єднані в одинадцять рефлексивних планів. Важливо представити внутрішню картину конфліктної події хоча б одного з його учасників. Ефективне використання методики можливо після встановлення психотерапевтичного контакту.
Другим етапом консультування конфліктних родин є відновлення подру-жніх відносин. Успішність переходу до нього залежить від зниження психічної напруженості клієнта. Іноді в подружньому конфлікті сформовані відносини сприймаються як неминучі, через що з'являються почуття занепокоєння, безвихідності, жалості до себе. Важливо прагнути змінити песимістичне відношення подружжя до ситуації.
При нормалізації подружніх відносин важливо:
не допустити нового загострення конфлікту в присутності психолога (обви-нувачень, образ, брутальності);
не стати на сторону одного з подружжя, тому що нерідкі спроби включити консультанта в якості «союзника» у конфлікті;
с самого початку прагнути до розширення розуміння подружжям конфліктної ситуації, оцінки її з позиції опонента;
терпляче відноситися до повільної, але позитивної еволюції, відновленню подружніх відносин;
шанобливо відноситися до норм і цінностей, що приймаються чи відстою-ються подружям.
не прагнути давати поради, а допомагати знайти правильне рішення са-мим;
дотримувати делікатність і анонімності, особливо в тих питаннях, що стосуються інтимнихстосунків подружжя.
Психологу-консультанту не завжди вдається нормалізувати стосунки под-ружжя, що звернулися по допомогу. Р. Мэй підкреслює необхідність психоло-гу-консультанту розвивати в собі те, що А. Адлер назвав мужністю недосконалості, тобто уміння мужньо приймати невдачу.

Висновок
Ключову роль у сімейних конфліктних відносинах грають подружні конфлікти. Вони виникають через незадоволення потреб подружжя. Найбільш конфліктними є кризові періоди в розвитку родини. У залежності від рівня конфліктності виділяються кризові, конфліктні, проблемні і невротичні родини. Сімейні конфлікти мають психотравматичні наслідки: стан повної сімейної незадоволеності, «сімейна тривога», нервово-психічна напруга, стан провини. Фахівцями вироблені рекомендації з регулювання подружніх конфліктів.
Конфлікти між батьками і дітьми виникають через деструктивні внутріш-ньосімейні відносини, недоліки у сімейному вихованні, вікові кризи дітей, індивідуально-психологічні особливості батьків і дітей. Безконфліктному спілкуванню батьків з дітьми сприяє підвищення педагогічної культури батьків, організація родини на колективних початках, підкріплення словесних вимог організацією виховання, інтересом батьків до внутрішнього світу дітей.
Сутність психологічного консультування конфліктних родин полягає у виробленні спеціальних рекомендацій зі зміни несприятливих психологічних факторів, що утрудняють функціонування родини і створюють у ній конфліктні відносини.

Література.
1. Анцупов А.Я., Шипілов А.И. Конфліктологія: Підручник для вузів. – М.: ЮНіТі, 1999.
2. Дмитрієв А., Кудрявцев В., Кудрявцев С. Введення в загальну теорію конфліктів. – М., 1993.
3. Канатаев Ю.А. Психологія конфлікту. – М.: ВАХЗ, 1992.
4. Олейник А.Н. Основи конфліктології. – М.: АПО, 1992.
5. Сисенко В.А. Подружні конфлікти. – М.: Думка, 1989.
6. Ішмуратов В.А. Конфлікт і злагода – К :Наука, 1999.
7. Бондарчук О.І. Психологія сім"ї. – М: Питер, 2000.
8. Ковальов С.В. Психологія сучасної сім"ї. – Наука, 1999
9. Сім"я . Довідник. – Просвітництво, 2000.
10. Ковальов С.В. Психологія сімейних стосунків. – Наука , К 2001.

< Скачать ПРЕДЫДУЩИЙ реферат		Скачать СЛЕДУЮЩИЙ реферат >